Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

Київський укріпрайон

Київський укріпрайон

Після війни у деяких радянських громадян існувала думка, мовляв, українці - зрадники, здали без бою "Матір городів руських" (випускаємо звинувачення про співпрацю з німцями під час окупації, "бандеровські" ярлики, що навісили на жителів західних областей і т.д.).

ДОТ №127. Ходосівка

ДОТ №127. Ходосівка. Фото Максима Мельникова

Замість передмови

 Дійсно, у великих книгах з історії Великої Вітчизняної війни, написаних за радянських часів, про оборону Одеси або Севастополя написані цілі розділи, а про 71-денну оборону Києва в кращому випадку пару абзаців. Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни і особисто товариша Сталіна радянськими маріонетковими істориками і політробітниками як би нівелювались, численні жертви - применшувалися або взагалі не згадувалися. "Батько народів", вийшовши із стану прострації, в якому він перебував в перші дні війни, отримував доповіді про здачу все нових населених пунктів і захоплення німцями величезних за площею територій. Незважаючи ні на чию думку і не вірячи у великі втрати, він вимагав одного - стояти на смерть і відкинути фашистів. Танкова битва, організована Ставкою в районі Луцьк-Дубно, призвела до катастрофічної втрати радянських механізованих з'єднань. Війська не встигли зайняти могутні укріпрайони вздовж старого кордону, і, як наслідок, німці швидко їх обійшли.

Генерал М.П.Кирпонос
Генерал М.П.Кирпонос

На той час Південно-Західним фронтом командував генерал-полковник Кирпонос - досвідчений воєначальник, вмілі дії якого не призвели в перші місяці війни до оточення військ фронту і здачі Києва. Організована у найкоротші терміни оборона Києва розладнала план блискавичної війни, розроблений німецьким командуванням. Місто героїчно билося більше двох місяців. Бійці і командири Київського укріпрайону стояли до останнього. І не їх провина, що, фанатично не бажаючи втратити Київ, Сталін віддав наказ про відведення військ за Дніпро надто пізно. Німецькі танкові частини, зняті з Московського напряму, разом із танковою групою Клейста замкнули кільце навколо частин Південно-Західного фронту. У полоні опинилися сотні тисяч (за деякими даними більше 500 тисяч) військовослужбовців, було залишено величезну кількість техніки і боєприпасів. На Лівобережній Україні практично не залишилося військових формувань, здатних стримати німецький наступ. Такої катастрофи Червона Армія ще не знала.

Хто ж винен? Поза сумнівом "цапом відбувайлом", за аналогією з командуючим Західним фронтом генералом Павловим, повинен був стати сам Кирпонос. Можливо, усвідомлюючи це, генерал-полковник наказав у надісланий по нього літак покласти тяжкопораненого генерала Людникова. Смерть від уламка німецької міни (офіційна версія) під Лохвицею "врятувала" Кирпоноса від сталінських репресій. Разом з тим, ярлик зрадників було навішено радянською пропагандою (і не скоро знято) на солдатів та офіцерів, що потрапили в полон.

481 ДОТ
Зірка на 481 ДОТі. Фото Максима Мельникова

Укріпрайони західного кордону

Впродовж 1929-1941 років уздовж західного кордону СРСР будувалися укріпрайони. Укріпрайон - це смуга місцевості, обладнана системою довготривалих і польових фортифікаційних споруд, підготовлена для тривалої оборони спеціально призначеними військами у взаємодії із загальновійськовими частинами і з'єднаннями. Укріпрайони повинні були прикрити основні стратегічні напрями і стримати ворога до підходу і розгортання основних сил Червоної Армії.

На території України вздовж старого державного кордону СРСР (до 1939 року) в 1929-1939 рр. були побудовані: Ізяславський, Кам'янець-Подільський, Коростеньський, Летичівський, Новоград-Волинський, Могилів-Ямпільський, Остропільський, Проскуровський, Старокостянтинівський і Шепетівський укріпрайони. Крім того, навколо Києва під першим номером (УР-1) був побудований однойменний укріпрайон. Всі вищеперелічені укріпрайони входили до складу так званої "Лінії Сталіна". У свою чергу, в 1939-1941 роках уздовж нового державного кордону було побудовано шість укріпрайонів: Володимир-Волинський, Любомльський, Перемишлянський, Рава-Руський, Струмилівський і Чернівецький, які ще називають "Лінією Молотова".

Всі укріпрайони мали різну кількість оборонних споруд, протяжність по фронту і глибину. Так, наприклад, могутній Коростеньський УР з 455 довготривалими оборонними спорудами мав протяжність по фронту - 185 км. і глибину 1-2 км. За кожним УР закріплювалися кулеметні батальйони, які в довоєнний час несли службу з охорони дотів, а у військовий - складали гарнізони довготривалих оборонних споруд.

КиУР

КиУР. Фото Андрія Волкова

Історія створення і загальна характеристика Київського укріпрайону

Київський укріпрайон (скорочено КиУР) будувався протягом 1929-1935 років. Першим комендантом КиУР був П.Є.Княгицький. КиУР охоплював Київ напівколом, спираючись флангами на р. Дніпро. Його перша смуга проходила на півночі і заході від сіл Бірки і Демидів уздовж правого берега р. Ірпінь (природного протитанкового рубежу) до села Білогородка, потім повертала на південний схід до сіл Тарасівка, Юрівка, Кременище, Мриги. На півдні частина дотів була вписана в залишки стародавнього "Змієвого валу".

ДОТ №151 врізаний у товщу Змієвого валу
ДОТ №151 врізаний у товщу Змієвого валу. Фото Романа Маленкова

КиУР ділився на 14 батальйонних районів з різною кількістю оборонних споруд. Загальна протяжність переднього краю Київського укріпрайону склала 85 кілометрів, глибина оборонної смуги - до 5 км. Всього було побудовано 217 довготривалих вогневих (огневых) точок (дотів). Вогневі точки об'єднувалися в опорні пункти по 6-15 дотів.

Головним чином, будувалися кулеметні доти на 1-4 амбразури. Для підсилення оборони, через 4-5 кулеметних доти, зводилися довготривалі артилерійські споруди - напівкапоніри на дві гармати, які будувалися для фланкування великих заплавних ділянок річок, або стаціонарні артилерійські позиції типу ТАУТ. Крім того, були побудовані командні пункти (на деяких встановлювалися 1-2 бронеколпаки з товщиною броні до 200мм), майданчики для встановлення кулеметів, укриття для людей і боєприпасів.

Найкрупнішою і найбільш складною в інженерному плані спорудою КиУР був підземний командний пункт (далі - КП) завглибшки 65 метрів, побудований у Святошино. Цікаво, що за деякими відомостями дослідників, німці за два з гаком роки окупації Києва КП так і не знайшли.

Доти будувалися із залізобетону. Товщина стін дотів сягала 150 см. Цікаво, що в роки будівництва КиУР вантажних машин було мало, і десятки тонн будівельного матеріалу (піску, щебеня, дерева і т.д.) підвозились до майбутніх дотів гужовим транспортом. Спочатку весь цей матеріал концентрувався на станції Жуляни, при якій розміщувався штаб по будівництву КиУР.

Розташування споруд КиУР
Розташування споруд КиУР

Довготривалі вогневі точки мали багатогранну або округлу форму. Конструкція дотів припускала наявність залежно від типу: казематів для озброєння, приміщень для гарнізону, складських приміщень, допоміжного устаткування (фільтровентиляційних установок, дизель-генераторів). Між дотами іноді прокладалися підземні галереї. Більшість дотів мали автономну систему водопостачання (артезіанські свердловини). Амбразури дотів закривалися броньованими заслінками.

Входи в доти, зазвичай, влаштовувалися в тильній стіні у вигляді П-подібного залізобетонного коридору ("сквозняку") з невеликою амбразурою для ручного кулемета і перегородкою, що захищала гарнізон від ударної хвилі. Були також запасні виходи (отвори, лази). Входи закривалися залізними гратами, у внутрішніх приміщеннях встановлювалися масивні, оббиті залізом двері.

Доти ретельно маскувалися під місцевість, житлові і господарські споруди, на деяких встановлювалися маскувальні сітки.

Озброювалися кулеметні доти переважно станковими кулеметами "Максим" (зразка 1910 року) на спеціальних поворотних рамах і ручними кулеметами "ДП" (зразка 1927 року). Артилерійські доти і польові артилерійські позиції були озброєні 76-міліметровими гарматами на капонірному лафеті (зразка 1902 року).

Гарнізони дотів (залежно від типу) складали 5-16 чоловік під командуванням лейтенантів.

Найбільше розповсюдження в КиУР мали одноповерхові 3-х амбразурні доти типу "М2", пристосовані для ведення фронтального вогню, які через невеликі розміри не мали житлового приміщення для гарнізону (гарнізон знаходився в доті тільки під час бою) і великого запасу боєприпасів. Також широке розповсюдження мали одноповерхові і двоповерхові доти типу "Б" (на нижньому поверсі розміщувалися приміщення для гарнізону, склади і допоміжне устаткування) з декількома бойовими казематами. Для ведення фланкуючого (бічного) вогню по супротивнику, що прорвався, будувалися 1-2 кулеметні доти, за своєю конструкцією - капоніри і напівкапоніри.

Один із казематів ДОТу №205 "Мала фортеця"
Один із казематів ДОТу №205 "Мала фортеця". Фото Романа Маленкова

За індивідуальними проектами було побудовано 4 доти типу "Міна", які становили групу казематів, сполучених між собою підземними галереями (наприклад, дот №205 "лейтенанта Вєтрова" мав 5 кулеметних казематів, які були вписані в пагорб і з'єднувалися між собою складною системою підземних ходів).

Доти в бою

Півмісяця, відрізані від наших військ, бійці вели тут поєдинок з ворогом", - розповідав колишній учасник оборони Києва К.І.Односум. "Мій окоп знаходився недалеко від доту. Я бачив, як наші кулеметники, що займали дот, відбивали атаки гітлерівців. Фашисти кидали проти них все нові сили. Але кулеметний вогонь моїх сусідів був нещадним. Тоді гітлерівці вдалися до вогнеметів. Здавалося, горіла сама земля". Так бився героїчний гарнізон доту № 211 (за іншими нумераціями 210 або 100), який, кажуть, чинив опір німцям чи не до середини грудня 1941 року і був живцем замурований в своїй бетонній "фортеці"

Після приєднання в 1939 році західноукраїнських областей до території СРСР і, як наслідок, перенесення межі на захід, КиУР був законсервований. Озброєння дотів було передане укріпрайонам, що будувалися на новому кордоні, або було демонтоване і зберігалося на складах.

Враховуючи важку обстановку, що склалася в перші дні війни, 24 червня 1941 року командувач Південно-Західним фронтом генерал-полковник М.П.Кирпонос дав директиву про формування частин КиУР, відновлення устаткування і озброєння дотів, будівництво оборонних рубежів. На будівництві оборонних споруд одночасно працювали десятки тисяч мешканців Києва. Німецька авіація, що мала у той час повну перевагу в повітрі, безкарно здійснювала нальоти на беззахисних людей, зайнятих зведенням оборонних укріплень.

ДОТ №402 у селі Білогородка. Тут знімали фільм "Штольня"
ДОТ №402 у селі Білогородка. В його підземних галереях знімали фільм "Штольня". Фото Романа Маленкова

Зусиллями цивільного населення і військових вдалося до 10 липня 1941 року привести в бойову готовність першу смугу УР. Об'єм робіт, виконаних практично за два тижні, був вражаючим. Впродовж 30 км. по фронту було вирито протитанкові рови, створено близько 15 км. інших протитанкових перешкод, для зміцнення оборони було збудовано близько 750 дзотів (дерево-земляних вогневих точок), розчищені сектори обстрілу перед дотами, встановлені дротяні загороди, заміновані підступи до р. Ірпінь. Для зміцнення першої смуги оборони в гирлі р. Ірпінь була споруджена гребля, внаслідок чого рівень води в річці піднявся майже на 2 метри. Була затоплена вся заплава; ширина річки сягала 700-1100 м, а глибина по руслу - майже 4 м. Іншими словами, місцевість навколо річки стала непрохідною для німецьких танків.

За короткий проміжок часу в основному вдалося встановити необхідне озброєння і устаткування дотів. Близько 20 дотів через брак кулеметів взагалі не було озброєно.

На початку липня командний склад КиУР був замінений досвідченими бойовими командирами, що прибули з Рава-Руського укріпленого району. Колишнього його коменданта - полковника Ф.С.Сисоєва - призначили комендантом Київського укріпрайону.

Перші бої для дотів почались 11 липня 1941 року на західних підступах до міста. З німецькими танками, що наступали по Житомирському шосе, билися доти Центрального опорного пункту (№№ 408, 409, 410, 411, 412). Необхідно відзначити, що в той важкий час на позиціях КиУР знаходилися нечисленні штатні підрозділи укріпрайону (3 кулеметних батальйони) разом з кількома артилерійськими та протитанковими дивізіонами, курсантським артполком, полком НКВС, танковим полком без танків і кількома стрілецькими батальйонами. У другій і третій лінії оборони були розміщені слабко озброєні загони народного ополчення.

Спуск у "Штольню"
Спуск у галереї 402-го ДОТу ("Штольня"). Фото Романа Маленкова

На другий день боїв німці перенесли основний удар в район села Білогородка. Танки не змогли подолати затоплену заплаву р. Ірпінь, а мотопіхота була зустрінута вогнем частин КиУР за підтримки Білгородського опорного пункту (№№ 379, 382, 384, 402, 403).

Командування Південно-Західного фронту, розуміючи хиткість становища КиУР і маючи наказ не залишати місто Київ, постійно підсилює поповненнями укріпрайон. 13 липня німці перекидають свої основні сили в район села Романівка. Німців зустрічають вогнем доти №№ 427, 428, 429, 430. Фашисти, зустрівши добре організовану оборону, розуміють, що першою хвилею атаки Київ їм не захопити.

31 липня - 1 серпня 1941 фашисти силами 7 піхотних і однієї танкової дивізії починають наступ на південній ділянці оборони від села Тарасівка до хутора Мриги. У бій вступають практично всі довготривалі вогневі точки 28 окремого кулеметного батальйону. Доля дотів була різною і в більшості випадків так і залишиться невідомою. Доти № 205 (Вєтрова), № 131 (Якуніна) і багато інших опинилися в повному оточенні. Доти №№ 121, 127, 179 німці підірвали разом з гарнізонами. Особовий склад дотів №№ 101, 104, 183 загинув в боях.

Єдина суцільносталева вогнева точка (№ 131), в якій билися 11 бійців під командуванням лейтенанта Якуніна, відбивалася практично до останнього патрона. За спогадами очевидців, гарнізон доту був знищений, швидше за все, трофейними радянськими вогнеметними танками. Дот № 102, що знаходився східніше села Мриги, віддав перевагу героїчній смерті над німецьким полоном і був підірваний зсередини. Гарнізонам кількох дотів вдалося вирватися з оточення, а дот № 205 лейтенанта Вєтрова після десятиденних боїв в оточенні був деблокований і бився до кінця оборони Києва.

Один із входів до "Штольні"
Один із входів до "Штольні". Фото Романа Маленкова

5-6 серпня 1941 року німці прорвали першу лінію оборони, і 8 серпня були вже в районі Жулян, Голосіївських висот і Лисої гори. Кадрові частини і ополченці, які постійно поповнювалися, і, на той час, досягли чисельності приблизно 86 тис., могутнім контрнаступом відкинули німців від Києва.

Цікаво, що при штурмі КиУР фашисти використовували трофейну артилерію і техніку, у великій кількості захоплену при відступі Червоної Армії від західних кордонів. Радянські далекобійні гармати крупних калібрів (від 122 до 203 мм) і важкі танки КВ у той час не мали аналогів в німецькій армії. Дальність трофейних гармат (15-20 км.) дозволяла фашистам обстрілювати безпосередньо місто. Важкі танки КВ-2 з 152 мм гаубицею розроблялися радянськими конструкторами саме для придушення довготривалих вогневих точок, деякі з них навіть застосовувалися під час Фінської війни.

Оговтавшись від невдачі у південному секторі, німці 24 серпня досягли північних рубежів КиУР, таким чином, створивши суцільний фронт облоги укріпрайону. Вони неодноразово намагалися переправитися через Ірпінь. Атаки відбивалися дотами 161 окремого кулеметного батальйону і стрілецькими підрозділами в районі сіл Мощун, Гута-Межигірська та інших місцях.

Запеклий опір, що здійснювався 37-ою армією, до складу якої входили всі частини Київського укріпрайону і п'ять стрілецьких дивізій, змусив німецьке командування відтягнути частину сил групи армій "Центр" і зробити глибокий обхід КиУР з півночі і півдня. Командувач 2-ою танковою групою генерал Гудеріан - ідеолог німецьких бронетанкових військ, категорично не бажав знімати свої танки з головного московського напряму, але рішення Гітлера направити танки в обхід Києва потрібно було беззастережно виконувати.

У тил захисникам Києва і всього Південно-Західного фронту рухалися дві німецькі танкові групи Клейста і Гудеріана з чотирьох, що у той час знаходилися на Східному фронті, тобто половина фашистських танків. Генерал Кирпонос, розуміючи загрозу оточення військ КиУР, неодноразово відправляв донесення в Ставку з проханням про відведення військ від Києва.

ДОТ №138

ДОТ №138 біля села Лісники. Фото Максима Мельникова

В середині вересня німецькі танкові групи з'єднались в районі Лохвиці (Полтавська область), внаслідок чого 4 радянських армії, зокрема 37-а, були оточені. Фашисти почали свій останній наступ на нечисленних захисників міста (частина підрозділів 37-ої армії була виведена зі складу оборонців для ліквідації угрупування німців, що переправилися через Дніпро в районі села Окуниново). Німцям вдалося форсувати на північній ділянці КиУР річку Ірпінь, внаслідок чого наступного дня були захоплені Пуща-Водиця і Вишгород. Наказ Верховного Командування про відведення від Києва військ був відданий вночі 17 вересня 1941 року. Практично ж, війська почали відводити за Дніпро лише 19 вересня - в той час, коли німці вже входили до Києва. Таким чином, героїчна оборона Києва тривала 71 день.

Пошарпані в боях, розчленовані німецькими танками на окремі групи частини Південно-Західного фронту намагалися вирватися з оточення. Без пального було покинуто техніку, закінчувалися боєприпаси. Зустрічні деблокуючі удари радянських військ не приносили бажаного результату. Багатьом із захисників Києва так і не судилося вирватися з Супійських та Трубіжських боліт, а тих, хто не прийняв смерть, чекав довгий німецький полон.

20 вересня в бою біля хутора Дрюківщина (Полтавська область) загинув командувач Південно-Західним фронтом генерал-полковник М.П.Кирпонос.

За підрахунками військових істориків тільки під Києвом німці втратили близько 100000 чоловік убитими і пораненими. Тривала і наполеглива оборона Києва зіграла важливу роль у зриві німецького плану "блискавичної війни" і затримала наступ фашистів на Москву.

Подорожі по дотах КиУР

Північна частина КиУР
Розташування споруд північної частини КиУР

Північна частина КиУР (доти 161 окремого кулеметного батальйону)

Маршрут: Лютіж-Гута Межигірська

Свою розповідь почну з опорного пункту "Гута Межигірська", до дотів якого ми зробили 3 поїздки в різний час. Район між р. Ірпінь на заході, трасою Іванків-Київ на сході і дорогою між населеними пунктами Гута Межигірська (далі - Гута) і Лютіж, мені знайомий давно по "вилазкам" за грибами. Цікаво, що знаходячись, як я потім зрозумів, всього в кількох кроках від добре замаскованих в лісі дотів, я навіть не здогадувався про їх існування.

Пройшовши кілометра 3 від Лютіжа по дорозі на Гуту, зліва легко знайти зруйнований кулеметний дот (№ 565). Кількість амбразур (швидше за все - 3) складно визначити. Всякому, хто побачить цю довготривалу вогняну точку, вона запам'ятається хіба що величезною кількістю сміття, очевидно привезеного жителями довколишніх сіл. Руїни наступного об'єкту КиУР (дот № 551) зростають перед нами прямо в центрі села Гута Межигірська. Побачивши, що ми фотографуємо його, декілька місцевих жителів з розумінням хитають головами і діляться знаннями про те, що розібрати його на будівельні матеріали практично неможливо.

ДОТ №553
ДОТ №553

На околиці Гути насилу знаходимо добре замаскований (вписаний й підошву тераси) дот (№ 553), побудований за індивідуальним проектом. Довготривала вогнева точка колись була командно-спостережним пунктом 161 окремого кулеметного батальйону. До наших днів добре зберігся двохамбразурний кулеметний каземат, потрапити в який можна через запасний напівзасипаний колодязеподібний лаз. Пересуватися всередині можна тільки рачки, причому ризикуючи порізатися битим склом. Основний вхід колись знаходився на вершині пагорба у зруйнованій командно-спостережній споруді з двома броньованими баштами. Башти спостереження і кулеметний каземат з'єднувалися між собою вертикальною штольнею і галереєю. Сьогодні вони частково засипані, і можна пройти тільки метрів 15 галереї, яка в одному місці погрожує зруйнуватись. У доті добре збереглися оббиті залізом двері, заслінки на амбразурах і дерев'яні елементи кулеметних станків. З того місця, де сьогодні знаходяться руїни командного пункту, відкривається прекрасний краєвид меліорованої заплави Ірпеня.

Галерея ДОТу №553
Засипана галерея ДОТу №553. Фото Андрія Волкова

Наступний дот (№554) знаходиться приблизно у 800-х метрах на північ від околиці Гути Межигірської. У лісі добре простежується лінія окопів, що оперізує зручну для оборони висотку та часто перетинається ярами. Дот є одним з двох порівняно добре збережених артилерійських напівкапонірів КиУР. На жаль, з внутрішнього оснащення уціліло не багато. Можна побачити артезіанську свердловину, двері, що самотньо лежать перед дотом, та інші дрібні деталі.

У 400 метрах на північ від артилерійського доту можна побачити одноповерховий кулеметний трьохамбразурний дот, що добре зберігся (№ 555). Довготривала вогнева точка знаходиться в мальовничому і, що важливо, добре прорідженому лісі, з прекрасним виглядом на заплаву Ірпеня. Невідомими людьми він був пофарбований в зелений колір. Крім того, відновлено ходи сполучення біля доту. З внутрішнього оснащення доту запам'яталася вентиляційна труба, на жаль, без запірної кришки.

У 700 метрах північніше і на захід від доту № 555 знаходяться два повністю зруйнованих (швидше за все нашими відступаючими військами) кулеметних доти. Перший дот (№556) запам'ятався викладеними на шматку бетонної стіни іржавими і, мабуть, не потрібними для шукачів знахідками. Поглянувши на дот № 564, можна уявити, якої страшної сили був вибух, що зруйнував його. Один з фрагментів доту, який важить не менше тонни, знаходиться на відстані метрів двадцяти від нього. Немов на згадку про героїчні події тих днів, біля доту в травні квітне сон-трава.

Остання з оглянутих в опорному пункті "мала" довготривала вогнева точка знаходиться приблизно в кілометрі південніше села Демидів біля лінії електропередач. Трьохамбразурний кулеметний дот, на відміну від інших довготривалих споруд опорного пункту, що збереглися у хорошому стані, має один бойовий каземат, тобто всі три кулемети знаходяться в одному приміщенні.

Дот №551
ДОТ №551. Фото Андрія Волкова

Північна частина КиУР (доти 161 окремого кулеметного батальйону)

Маршрут: Гостомель - Горенка - Мощун

По дотах, які раніше прикривали Варшавську дорогу в районі Гостомельського моста через р. Ірпінь, а також ділянку між селами Горенка і Мощун, я вирішив зробити маршрут на велосипеді. Пересувний засіб дозволив за один день охопити територію, яку навряд чи можна пройти за той же час в пішому порядку. Разом з тим, були труднощі з пересуванням по лісу, який "радував" густим підростом дерев і кущів (велосипед в основному доводилося носити на руках).

Перший зруйнований кулеметний дот (№ 478) можна побачити приблизно в 400 метрах південніше Гостомеля біля Варшавської траси. У наш час дот використовується придорожньою шашличною у якості ями для сміття.

У 400 м на південь від моста через р. Ірпінь, на пагорбі, що підноситься над дорогою і селом, знаходиться великий (тип Б) чотирьохамбразурний двоповерховий командно-спостережний дот. У тильній частині доту є дві амбразури для прикриття входу в споруду. На другому поверсі, де розміщувалися кімната для відпочинку гарнізону і допоміжне устаткування, ще можна побачити трубу артезіанської свердловини. У казематі на підлозі лежать бронедвері. В цілому, дот у гарному стані зберігся до наших днів. У теплу пору року він виглядає дуже вражаюче, хоч і заростає чагарниками і високою травою. На жаль, сьогодні довготривала споруда засипана різного роду сміттям і битим склом, стіни вкриває шар сажі від "піонерських вогнищ". Кожного, хто ризикне досліджувати внутрішнє приміщення доту, можуть чекати не завжди приємні несподіванки.

ДОТ №483
ДОТ №483. Фото Андрія Волкова

На північний захід від вищеописаного доту, прямо між будинками сільської вулиці, розташований трьохамбразурний дот (№ 483), який безпосередньо прикривав мостовий перехід через річку. Господарі довколишніх садиб відокремили частину довготривалої споруди огорожею. Крім того, вхід повністю закладений цегляною кладкою так, що побувати усередині доту немає ніякої можливості. Південна, від річки, частина доту має сліди обстрілів. Цікаво, що на даху доту збереглася запірна кришка (деталь, що рідко зустрічається), яка, скоріше за все, закривала вентиляційну трубу.

Напівзруйнований трьохамбразурний дот № 484 є, на мою думку, одним з найбільш фотогенічних. Він розташований приблизно в 700 метрах на південь від околиці с. Горенка, неподалік від однойменної каналізованої річечки та озера, що, здається, утворився на місці піщаного кар'єру. Товщина стінок досягає 1,5 метри. Руїни тильної частини доту чимось мені нагадують стародавні культові споруди індіанців майя з півострову Юкатан.

Наступну довготривалу вогняну точку (№ 501) я довго шукав на північно-західній околиці села Горенка. Знайшов її випадково між двома садибами, проїжджаючи мимо на велосипеді. Оскільки дот знаходиться за огорожею приватної власності, побачити його зблизька мені не вдалося. Здалеку видно, що це, швидше за все, трьохамбразурний кулеметний дот. На даху доту можна розгледіти вентиляційну (із запірною кришкою) та антенну труби, а також залізні кільця для кріплення маскувальної сітки.

ДОТ №481
ДОТ №481. Фото Андрія Волкова

Решта з відвіданих мною дотів знаходилися в лісі між селами Горенка і Мощун. Перший, трьохамбразурний, дот (№ 502) знаходиться у практично непролазних нетрях. Дот повністю заріс мохами і має екзотичний, можна сказати навіть таємничий вигляд. На тильній стіні час ще не стер нерозшифроване скорочення "МЮД" і римську цифру "ХVІІ". Вхід у дот колись був повністю засипаний піском, а амбразури замуровані (з якою метою не зрозуміло). Невеликий лаз ("нора") був відкопаний, судячи з усього, не так давно. Усередині доту добре збереглися броньовані двері з ручкою та труба артезіанської свердловини. Із стелі звисають сталактити. На даху, як і в 501 доті, залишилися залізні кільця і вентиляційна труба.

Несподівано, якраз в той момент, коли я намагався разом з фотоапаратом по-пластунськи пролізти у вузький отвір, що замінює вхід, до доту вийшли грибники. Глава родини став розповідати синові про дот, і, немов "підбадьорюючи" мене, пояснив, що в дот лазити не варто, адже там можуть бути змії.

ДОТ №484
Категорія: Мои статьи | Додав: defaultNick (05.04.2010)
Переглядів: 2519 | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Наше опитування

Чи цікавитесь Ви історією Другої світової війни, роботою слідопитів?
Всього відповідей: 108

Друзі сайту

Locations of visitors to this page

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017 | Створити безкоштовний сайт на uCoz