ПОВIТРЯНО-ДЕСАНТНI ОПЕРАЦІЇ АРМIЇ США У ЗАХIДНIЙ ЄВРОПІ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВIТОВОЇ ВІЙНИ
На
сучасному етапі розвитку історичних знань відбувається певна переоцінка
раніше сформованих i, здавалось, усталених уявлень про історію Другої
Світової війни. Викликано це, по-перше, появою нових, раніше
засекречених, документів стосовно окремих аспектів війни; по-друге,
розширення культурних та наукових зв’язків пострадянських та західних
країн дає змогу співставити позиції різних сторін i почати формувати
деякі спiльнi погляди.
До
теперішнього часу громадськість колишніх радянських республік та США
мають діаметрально протилежні погляди щодо оцінки внеску країн
антигiтлерiвської коаліції у перемогу над фашизмом. Різниця в оцінках
була закладена ще в часи «холодної війни» й була однією з головних тем
у працях радянських військових iсторикiв1.
Проте,
саме у вiйськово-історичному вiдношеннi окремі операції армій
Великобританії та США є недостатньо вивченими. На наш погляд, особливо
це стосується дій повітряно-десантних військ, які в лiтературi
висвітлюються у затінку загальновiйськових операцій.
Тим
часом, повiтрянi десанти вiдiграли значну роль у перебiгу бойових дій,
особливо на західноєвропейському театрі. Невипадково один з
американських військових iсторикiв, творець «теорії вирішальних битв»
Г. Болдуїн до 11-ти таких вирішальних кампаній вiднiс 5 операцій з
використанням повiтряних десантiв2.
Велику
важливість повітряно-десантних операцій на Другому фронті відзначає
також Р. Бєлiцкi у докладному дослiдженнi операцій у IIiвнiчнiй Франції3.
IIодiбнi думки висловлювали визначні вiйськовi та політичні діячі
Великої Британії та США – Д. Ейзенгавер, Д. Паттон, В. Черчiлл4.
З радянських та російських iсторикiв значну увагу данiй тематиці
придiляли Г. Софронов («Повітряні десанти у другій свiтовiй вiйнi»), А.
Михайлов («Повітряні десанти»), авторські колективи Мiнiстерства
оборони СРСР та Російської Федерації5.
В
даній роботі ми спробуємо розглянути перебіг найбільших
повітряно-десантних операцій американських військ у Захiднiй Європi у
1943 – 1945 рр. та їх значення для загальної вiйськової ситуацiї на
даному театрі воєнних дій. В даному контексті потрібно звернути увагу
також на розвиток способів бойового застосування повітряно-десантних
військ, їх оперативної i тактичної майстерності.
На
час початку Другої Світової війни лише дві країни мали
повiтряно-десантнi вiйська – СРСР та Нiмеччина. Потужність радянських
та німецьких ПДВ не була рівнозначною. Вже на осінь 1941 р. Червона
Армія мала 10 повітряно-десантних корпусів, а німецька армія – декілька
пiдроздiлiв загальною чисельністю до дивізії, які залишились
боєздатними після найбільшої повітряно-десантної операції люфтваффе –
битви за о. Крит6.
Велика
Британія та США до 1942 року не мали ПДВ взагалі (хоча у періодиці ми
зустрічали згадки про спробу створити парашутні частини у складі
американських сухопутних військ ще в Першу Світову війну, проте це не
підтверджено не лише документами, а навіть не згадується у серйозних
наукових дослідженнях). У Сполучених Штатах перша повітрянодесантна
частина була створена у березні 1942 року у вигляді парашутно-піхотного
батальйону відродженої 82-ї піхотної дивізії. З 15 серпня 1942 року на
її базі було сформовано 82-у повітряно-десантну дивiзiю під
командуванням генерала О. Бредлі7. Тоді ж на вiйськовiй базі
Кемп Клейборн (штат Луїзіана) під командуванням генерала В.С. Лі
(одного з «батьків» американського повітряного десанту) сформовано
101-у пдд8. До осені 1943 року Сухопутні війська США нараховували 5 повітряно-десантних дивізій – 11-у, 13-у, 17-у, 82-у, 101-у9. З них 3 дивiзiї – 17-а, 82-а та 101-а – брали участь в боях у Захiднiй Європі.
Першою
значною операцією американських ПДВ у Європі був повітряний десант на
о. Сицилія. Навчені німецьким досвідом у Критській операції
англо-американські начальники штабів відмовились від ідеї проведення
виключно повітряної інвазії i вирішили провести комбінований десант. За
планом, підрозділи 82-ї пдд повинні були десантуватись між берегом моря
та мисом Кальтаджироне, захопити плацдарм та утримувати його до підходу
основних сил морського десанту.
Для
підготовки десантників біля Кейруана в Північній Африці було зведено
тренувальний табір з макетами місцевості натуральної величини. Головним
завданням десантників було утримання місцевості для розгортання
наступаючих сил10. Для кращого виконання десантом завдань необхідно було досягти повної переваги у повітрі.
Висадка
десанту на Сицилію розпочалась 10 липня 1943 року близько 5 години
ранку. Першими десантувались 3 тисячі парашутистів 505-го
повітряно-десантного полку та одного батальйону 504-го
повітряно-десантного полку 82-ї пдд. Командував групою командир 505-го
полку полковник Д. Ґейвін11. Парашутисти першого ешелону
повітряного десанту більшою частиною не потрапили до району
десантування через помилки в керуванні засобами доставки. Бiльшiсть
лiтакiв отримали неточні координати, тому збились з курсу, в результаті
лише близько ⅛ особового складу десанту змогли приступити до виконання
свого завдання після приземлення12. Проте навіть в такій обмеженій кількості парашутисти напали на iталiйську танкову групу та розбили її.
Наступного
дня був висаджений другий ешелон 82-ї дивiзiї у вигляді посадочного
десанту. Знову не обійшлось без проблем – зі 144 планерів з
десантниками лише 54 приземлились на острові, всі iншi опинились у
морі, і вцілілим десантникам довелось діставатись берега на підручних
засобах. Але навіть за таких умов бiйцi 82-ї повітряно-десантної
дивізії зуміли за 6 днів просунутись углиб острова на 200-250
кілометрів, захопити близько 15 тис. полонених i виконати поставлені
завдання, втративши 40 % особового складу десанту13.
Слід
зазначити, що головні недоліки у проведенні операції були спричинені не
діями десантників, а саме прорахунками у плануванні та підготовці
десантування, які стали можливими по-перше, через чвари між
британськими та американськими керівниками кампанії, по-друге, через
брак досвіду у підготовці значних повітряних десантів.
Для
засвоєння отриманого досвіду англо-американському командуванню
знадобився майже рік, оскільки наступна велика повітряно-десантна
операція була проведена у червні 1944 року у ході відкриття Другого
фронту у Європі. Повітряний десант у Північній Франції (Нормандії) став
частиною операції «Оверлорд» – вторгнення союзницьких військ у Європу з
Британських островів через Ла-Манш. Операції передувала величезна
глибоко засекречена робота по пiдгоговцi та плануванню наступу. Серед
багатьох інших підготовчих заходів були проведені широкомасштабні
навчання повітряно-десантних частин14. Здійснені союзницьким
командуванням заходи по забезпеченню раптовості нападу мали певний
успіх. Для командувача німецькими військами у Нормандії адмірала Кранке
поява на півострові Котантен американських парашутистів виявилась
повною несподіванкою15.
Для
82-ї та 101-ї американських повітряно-десантних дивiзiй районом
десантування буди визначені околиці містечок Сент-Мер-Егліз та
Сент-Марі-дю-Мон. Завданнями дивiзiй було: 82-ї – заволодіти дорогами з
району десантування вглиб території; 101-ї – захопити м. Карантан та
дорогу з Парижу до Шербура. 101-й дивiзiї протистояла в районі
Карантана 9-а німецька дивiзiя, 6-й парашутний полк люфтваффе. В районі
висадки 82-ї пдд розташувались частини 3-ї та 5-ї німецьких парашутних
дивiзiй16.
За годину до початку десантування у зазначені райони були висаджені розвідники з завданням позначити майданчики приземлення17.
Проте в умовах темної ночі розвідники не змогли точно визначити
потрібні місця. Навіть ті майданчики, які були відповідно позначені, у
більшості не буди знайдені пілотами. Таким чином, повітряний десант у
Нормандії теж розпочався невдало.
Незважаючи
на це, з 0.25 до 2.45 годин 6 червня 1944 року в райони десантування
було скинуто з парашутами та висаджено 13 тисяч американських
парашутистів. Наскільки був розсіяним особовий склад десанту, вказує
те, що командир 101-ї дивiзiї М. Тейлор приземлився зовсім один i лише
через годину зміг зібрати біля себе групу з двох десятків офіцерів та
солдатів дивiзiї18. Проте десантники діяли досить
самовіддано. Близько 4.30 годин 6 червня пiдроздiди 82-ї дивiзiї
зайняли Сент-Мер-Егліз, батальйон 101-ї дивiзiї під командуванням
полковника Джонсона захопив шлюз в Ла-Баркет, генерал Тейлор закріпився
в поселенні Пупевіль. До вечора 6 червня наступаючі з берега піхотні
групи союзників з’єднались з частинами та підрозділами 82-ї та 101-ї
дивiзiй19. Таким чином, десантники покладені на них завдання
виконали у повному обсязі, а їх дії значною мірою стали вирішальним
фактором успішного початку наступу в Нормандії20.
В
Нормандській операції заходи підготовки, планування та забезпечення
секретності, на жаль не дали очікуваних результатів. Організаційні
прорахунки знову стали перепоною на шляху більш ефективного
використання ПДВ. Так, повітряно-десантні підрозділи виявились
розпорошеними на площі близько 200 кв. км, що не дало змоги досягти
очікуваної масованості першого удару21. З іншого боку, це
мало й неочікуваний плюс – розпорошеність десанту викликала у німців
ілюзію мільйонного десанту, що великою мірою деморалізувало оборону.
Завдяки
використанню великих сил ПДВ успішно розпочались операції союзницьких
військ біля Арнема. Повітряно-десантні дивізії отримали завдання
захопити мости через ріки Маас та Ваал (82-га пдд) та канали Зейц-Вілем
та Вільгельміни (101-а пдд)22. Хоча повністю своїх завдань
десанти не виконали, їх дії дозволили основним силам наступу досягти
загального успіху в Арнемськiй операції. Загальна кiлькiсть особового
складу десанту становила майже 35 тисяч осіб, глибина висадки становила
50-100 км. В таких умовах десантники діяли вперше, а їх дії сприяли
виходу англо-американських військ до Рейну23.
Найбільш
успішною повітряно-десантною операцією американці вважають форсування
Рейну. В ньому взяли участь 17-а американська пдд та 6-а англійська пдд
(зведені у 18-й повітряно-десантний корпус), 82-а та 101-а дивізії,
1-ша польська парашутна бригада. 17-а дивiзiя у цій операції
здійснювала свій перший бойовий стрибок з парашутами24.
Операція по форсуванню Рейну розпочалась о 10-й годині 24 березня 1945
року. 3 наближених аеродромів Франції десантники 17-ї пдд були скинуті
в районі Везеля, на глибину 6-12 км від Рейну. Наявні тут німецькі
війська були настільки ослабленими , що навіть знаючи про десант не
змогли йому протидіяти. Вже до полудня 24 березня підрозділи 17-ї
дивізії захопили опорні пункти нiмцiв. Під прикриттям десантників 2- а
англійська та 9-а американська армії форсували Рейн i з’єднались з
силами 17-ї дивізії. У зв’язку з таким успіхом десантування інших
частин ПДВ було відмінено25.
Досвід
використання масованих повітряних десантів у Другій Світовій вiйнi на
декілька післявоєнних десятиліть заклав підвалини для теорії бойового
застосування Сполученими Штатами своїх ПДВ. Теорія була сформульована
двома американськими воєначальниками. Д. Ґейвін у книзі
«Повітряно-десантна війна» вказує, що війна майбутнього – перш за все
повітряно-десантна, i бiльше шансів на перемогу матиме країна з краще
підготовленими ПДВ26. Технічний аспект повоєнної
військово-теоретичної думки США висловив Дж. Паттон. Він вважав, що
Америка – країна найвищих технологій, де виробляють найкращі у світі
машини, озброєння та механізми. На його думку, саме перевагу в техніці
США повинні використати повною мірою27.
У
другій половині ХХ століття ПДВ стали однією з головних ударних сил США
i активно використовувались у вiйнi на Корейському пiвостровi, в
Індокитаї, інших локальних конфліктах. Генерали-вихованці ПДВ займали i
займають найвищі посади в армії Сполучених Штатів (М Тейлор, М.
Гастингс, Д. Ґейвін, Б . Ріджвей та iншi). Таким чином, створені вже в
ході Другої Світової війни, повiтряно-десантнi війська відіграли значну
роль в операціях американської армії у Європі i зайняли важливе місце у
повоєнній вiйськовiй теорії i практиці США.
ПРИМIТКИ:
1.
Еременко Л.И. Против фальсификации истории второй мировой войны. – М.,
1958. – С. 93; Ржешевский О.А. Война и история (Буржуазная
историография США о второй моровой войне). – М., 1976. – С. 6.
2.
Болдуин Х. Сражения выигранные и проигранные. Новый взгляд на крупные
военные кампании Второй Мировой войны / Пер. с англ. А.Н. Павлова. –
М., 2001. – 624 с.
3. Белицки Р. Нормандия, 1944 / Пер. с пол. – М., 2002. – 208 с.
4.
Эйзенхауэр Д. Крестовый поход в Европу // www.militera.lib.ru; Паттон
Дж. Война, какой я ее знал / Пер. с англ. А.З. Колина. – М., 2002. –
152 с.; Черчилль У. Вторая мировая война: В 3 кн. – Кн. 3. Т. 5-6
(Сокр. пер. с англ.). – М., 1991. – 702 с.
5.
Софронов Г.П. Воздушные десанты во второй мировой войне: Краткий
военно-исторический очерк. – М., 1962. – 144 с.; Михайлов А.Д.
Воздушные десанты (По материалам иностранной печати). – М., 1962. – 140
с.; Внезапность в операциях вооруженных сил США / Под ред. М.М.
Кирьяна. – М., 1982. – 328 с.
6. Болдуин Х. Указ. соч. – С. 194.
7. A Brief History of the 82nd Airborne Division // www.bragg.army.mil
8. Dann C. 101st Airborne History // www.secondworldwarhistory.com
9. Софронов Г.П. Указ. соч. – С. 69.
10. Черчилль У. Указ. соч. – С. 21.
11. Болдуин Х. Указ. соч. – С. 262.
12. Софронов Г.П. Указ. соч. – С. 77.
13. Там же. – С. 78.
14. Гастингс М. Операция «Оверлорд»: Как был открыт Второй фронт. – М., 1989. – С. 214.
15. Белицки Р. Указ. соч. – С. 89.
16. Там же. – С. 24, 111.
17. Кулиш В.М. История Второго фронта. – М., 1971. – С. 61.
18. Белицки Р. Указ. соч. – С. 114.
19. Там же. – С. 119.
20. Сухоруков Д. Выводы из опыта применения воздушных десантов во второй мировой войне // ВИЖ. – 1981. – № 7. – С. 69.
21. Ржешевский О.А. Указ. соч. – С. 182.
22. Внезапность в операциях вооруженных сил США. – С. 154.
23. Сухоруков Д. Указ. соч. – С. 69.
24.
Макдональд Ч. Тяжелое испытание: Американские вооруженные силы на
Европейском театре во время второй мировой войны. – М., 1979. – С. 374.
25. Софронов Г.П. Указ. соч. – С. 106.
26. Гейвин Д.М. Воздушно-десантная война // www.militera.lib.ru
27. Паттон Дж. Указ. соч. – С. 305.
Джерело: http://madvi-odesa.mylivepage.com/
|