Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

Чи потрібен американський досвід українським музеям?

Чи потрібен  американський досвід українським музеям?

В «Музеї Івана Гончара» відбувся семінар з музейної справи та культурної політики «Музеї та інтерпретація культурної спадщини: досвід США для України».

Всім відомо, що американські музеї стали еталонами сучасної музейної справи: цікаві експозиції,  інтерактивна робота з відвідувачами, незалежне фінансування.

 

І ось ці  представники успішних американських музеїв навідались до наших  хранителів історії аби поділитися своїм досвідом і відкрити свої таємниці: де ж вони беруть гроші?

До України приїхали  провідні американські музейні фахівці: професор Університету Джорджа Вашингтона  Джеймс Дойч ( м. Вашингтон), куратор і науковий редактор Смітсонівського центру фольклору та культурної спадщини, шановна пані Лінда Норріс, музейний експерт, яка вже довгий час вивчає та консультує українські  музеї та привабливий Чейз Ринд, президент та виконавчий директор Національного музею будівництва у Вашингтоні..

Як виявляється, американський музейний рай також має свою строкату історію.

Довгий  час більшість американських музеїв дуже нагадували наші сучасні музеї – це були фортеці зі скарбами, які пильно охороняли музейники-наглядачі. Відвідувачі були небажані гості: то їм покажи, то їм розкажи, а потім  за ними прибирай.  Держава більш-менш фінансувала музейну галузь аби там  зберігали та в вивчали чисельні скарби американського народу.

Але фінансові проблеми 80-х   змусили  змінити своє основне завдання. Музей, як печера Алі – Баби, відкрив свої двері для відвідувачів і став не тільки науковим,  але й освітнім та культурним центром.

Переробили експозиції, почали поводити  гучні виставки, створили музейні ради – і до музею потянулись люди. Основний фінансовий донор  – прості американці. Музей – це реальний центр сімейного дозвілля. Тут з дітьми займаються досвідчені педагоги, батьки ж або проводять свій час з малечею, або  спілкуються  в музейному кафе та крамниці і  на виході залишають гроші в музейній скриньці, як гонорар за приємно проведений  час.

Отже, головний пріоритет американських  музеїв – робота на суспільство.

Одна із форм самопіару  - фестиваль.

Наприклад,  фольклорний фестиваль музеїв Смітсонівського  університету.

Все почалося з того, що новопризначений директор університету С. Дилом Ріплі звернув увагу на університетські музеї, які нагадували комору із запиленими речами. І поставив завдання: експонати повинні заговорити.

Тоді і виникла ідея винести музичні інструменти на університетську галявинку і показати, як же вони працюють. Студенти були в захваті! Молодь підкинула  нові проекти. А  з 1967 року Смітсонівський фольклорний фестиваль став найголовнішою туристичною і культурною подією США.

Фестиваль, що його проводить Смітсонівський центр фольклору і культурної спадщини, триває десять днів і набуває свого апогею 4 липня відзначенням Дня незалежності США. Фізичних відвідувачів фестивалю – близько мільйона осіб, а віртуальних – ще 40 мільйонів. Головна мета Фестивалю – винести музей із тісних засклених вітрин на широкі терени реального життя.

За останнє десятиліття, поміж розмаїттям національних програм Америки, Фестиваль висвітлював культури Румунії, Південної Африки, Бермудів, Шотландії, Малі, Гаїті, Оману, Канади, Північної Ірландії, Бутану й Уельсу, країн Шовкового Шляху. В найближчі два роки до презентації готуються Колумбія, Бахрейн і Росія.

Україну вже запросили  до участі у Смітсонівському фольклорному фестивалі в 2014 році. Присвячена вона  200-річному ювілею Тараса Шевченка. Запрошення передане Президенту Віктору Януковичу.

Фінансові донори Фестивалю : держава, спонсори та самі учасники проекту – країни, які представлені на фестивалі. Бюджет Фестивалю – кілька мільйонів доларів США.

Інший приклад успішного музею – Національний музей будівництва. Назва говорить сама за себе.  Музейний фонд – понад мільйон одиниць, більшість яких складається з креслень та світлин.

Це повністю незалежний заклад, що знаходиться в величезній федеральній будівлі Вашингтону. Тут діти вивчають інженерні споруди, механіку, фізику. Вони залюбки будують та ламають будинки, мости, греблі. Вхід – безкоштовний. Є спеціальна учбова програма для дітей. Сплачують її  лише комерційні учбові заклади – 1 долар із учня.

Музей  проводять активну виставкову та концертну діяльність. Директор музею, Чейз Ринд, відкрив фінансову таємницю: основні джерела фінансування - оренда приміщень інженерним корпораціям. А це 1,5 мільйонів доларів в рік. Прибуток від концертів, кафе та крамниці - приблизно1 мільйон доларів.

Що ж, правильний маркетинг – і музей самодостатня комерційна одиниця!

Як бачимо, треба лише поміняти пріоритети в музейній діяльності, повернутися обличчям до відвідувачів, підтримувати інтереси громади – і музей стане привабливим  центром дозвілля.

Я розумію, що музейники  змінюються дуже повільно – вони мають  консервативний  спосіб мислення, навчилися  виживати навіть  без грошей. Там працюють люди-фанати. Музейник – це не професія. Це спосіб життя. І за це їм велика шана та уклін.

Але реалії змінюються. Державі вже нецікаво підтримувати збиткову галузь. Вона повинна підтримувати музейний фонд – скарбницю України. А все інше – клопіт самих музейників.

Після семінару звучало  обурення: ось знову приїхали нас вчити. А ви спробуйте в наших умовах хоч щось зробити! У нас не досконала законодавча база,  у нас страшенних конфлікт з владою за приміщення, за  землю. Школи не працюють з музеями, нема туристів. Спонсорів до музеїв не підтягнеш – нікому це не потрібно. Про повноцінне державне фінансування в часи кризи годі й говорити.

Більшість музейників ще й досі чекають мани небесної.

Але час навчатися працювати по-іншому. А то й зараз  є багато директорів, які бояться  показати свої скарби, що лежать в непристосованих запасниках і тихо помирають.  А на музейних стендах   - жахливі ксерокопії ! І до музею ніхто не іде – нудно.

Зрозумійте,МЕРТВІ МУЗЕЇ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНІ! Навіть державі.


Та є вже цікаві українські музеї. Там ведеться культурна програма – і люди туди потягнулись. Зараз унікальний час  -  інтелігенції просто ніде дітися. Сучасні розваги багатьом не по кишені.  Саме з цього прошарку і можна зробити  культурне ядро музею. В більшості країн середній клас – основний музейний донор.

Наші музеї вже пішли цим шляхом: зробили музейну раду, яка повноцінно захищає і музейний  колектив , і сам музей. Працюють з відвідувачами, роблять виставки в школах, дитсадках. Музеї почали просвітницьку роботу.

Всі говорили про музейний фестиваль. А  директор Дніпропетровського музею Надія Капустіна взяла і зробила. Це вже найголовніша музейна подія! Навіть Мінкульт звітує, як своє величезне досягнення.

Музеї вже навчилися брати гранти. Навіть подорожують іншими країнами.

Тож, пробуйте. Рухайтесь. Зрештою, звертайтеся зі своїми пропозиціями до численних музейних асоціацій - он скільки їх розвелося в Україні. Хай вони реально працюють! А то виходить, що купка  музейних директорів зареєструвала  свій кишеньковий центр – і вирішує тільки свої особисті проблеми.

Єдиного впливово музейного центру й досі нема! Ніхто реально музеями не займається!  Ніхто не спромігся розробити нормальні музейні закони! Ніхто  не мав і має  впливу на владу! Ніхто нездатний  захистити музеї та їхніх директорів, зробити учбову базу для музейників, зрештою, просто надати фахову консультацію.

Кожен за себе – і нікого за всіх!

Давайте навчатися, слухати, читати. І – не боятися експериментувати. Від самих музейників залежить їхнє майбутнє!

Велика подяка Національному   центру народної культури «Музей Івана Гончара», Смітсонівському центру фольклору та культурної спадщини, Посольству США в Україні, Програмі імені Фулбрайта, Українському центру розвитку музейної справи та Американсько-українській діловій раді за проведення семінару.

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»
Категорія: Мои статьи | Додав: defaultNick (01.04.2011)
Переглядів: 309 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Наше опитування

Чи цікавитесь Ви історією Другої світової війни, роботою слідопитів?
Всього відповідей: 108

Друзі сайту

Locations of visitors to this page

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017 | Створити безкоштовний сайт на uCoz