Каталог статей


Головна » Статті » Мои статьи

Іржа на глянці.Екзотика Музею слідопитів.

Іржа на глянці.Екзотика Музею слідопитів.

Такого музею більше нема! Перевірено. Є чисельні  музеї бойової і трудової слави, червоні куточки, світлиці… Потужні державні музеї і приватні колекції. А придумана нами концепція Музею слідопитів поки-що єдина.

Пошуковий рух розпочався в СРСР з середини 1960-х. З ним пов‘язана ціла епоха, дитинство кількох поколінь. Багато людей з теплотою згадують ті часи – розкопки, роботу в архівах, листування з ветеранами…

Непомітно змінився час. Воєнне залізяччя зникло – здали на металобрухт. Листуватися ні з ким – ветерани практично відійшли. Архіви, в основному, лише за гроші…

Фанат пошукового руху Володимир Даниленко, який більше двадцяти років веде розкопки, з товаришами, знайшов і перепоховав останки чотирьох сотень невідомих солдат, зібрав унікальну колекцію залишків зброї, амуніції, техніки часів Великої Вітчизняної війни.

Садиба Володимира Васильовича буквально забита іржавим військовим металом.

Виявилося, що нічого подібного в окрузі вже нема. Викидати жаль. Державні музеї люблять щось красиве, схиляючись до глянцевого стилю. Між тим, до того залізяччя почали придивлятися історики, реконструктори, дослідники…

Одного разу, до садиби В.Даниленка завітали і ми, з кращим музейним фотографом Сергієм Камшиліним. Почали думати. Вирішили ризикнути – показати «робоче» місце фаната-пошуковця. І його «трофеї», знайдені на місцях боїв.

Огляд починається у дворі, де під навісом лежать найнеймовірніші речі: старі плуги, траки і котки з різних моделей танків, частини артилерійських систем, деталі літаків, частини снарядів, мін… Такого дійсно більше не побачиш…

У спеціально обладнаній кімнатці над гаражем – більш цінна частина колекції. Тут особисті речі солдат, гармоні, які багато десятиліть грали на сільських посиденьках, елементи стрілецької зброї, гільзи, знешкоджені боєприпаси, каски, прапори…

-Ми демонстративно вирішили нічого не реставрувати, не фарбувати! – розповів В.Даниленко, директор Музею слідопитів, - Все таке, яким ми його знайшли. Тому і виставку назвали «Іржаве обличчя війни». Тут дуже добре розумієш, що таке СПРАВЖНЯ війна, бій, смерть, плин часу, страждання…

-Побувавши тут, я зрозумів, що це все слід зберегти! – сказав Новопетрівський сільський Голова Радіон Старенький, - Виконавчий комітет сільради прийняв рішення про створення Музею слідопитів при журналі «Музеї України», у нашому селі. Клопочемося про підтримку цього унікального закладу на районному рівні. Це вже третій музей у селі!

-В Нових Петрівцях багато років діє Національний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році», - зазначив директор Іван Вікован, - Маємо велику колекцію. Чесно скажу, що речі, зібрані в Музеї слідопитів для нас «не форматні». І саме тому, вони цікаві! Бо більше їх нійде не побачиш! Вдячний В.Даниленку, який щиро передав нам сенсаційну знахідку – залишки системи залпового вогню Р-13 «Катюша». Ми активно співпрацюємо, допомагаючи одне одному.

-Коли я дізнався про створення народного Музею слідопитів без будь-якої державної чи іншої підтримки, навіть не повірив! – дивується заступник Голови Вишгородської райради Олександр Носаль, - Не магазин, не кафе – музей, у якому збереглася пам‘ять епохи! Вважаю, що це є акт прояву найвищого рівня патріотизму, духовності, моралі! Відразу допоміг. І обіцяю, що буду всіляко сприяти! Чимало сторінок війни ще чекають дослідників. Особливо тут, на Лютізькому плацдармі.

Формується рада Музею слідопитів. Нині до неї входять:
О.Носаль – Заступник Голови Вишгородської райради, Н.Іванченко - шеф-редактор журналу "Музеї України", В.Тригуб - редактор часописів Нова Січ і Музеї України, І.Вікован - директор Національного музею "Битва за Київ у 1943 році", Р.Старенький - Голова Новопетрівської сільради, В.Остапович - директор Музею булатної зброї, В.Сердюк - лідер Народної екологічної партії, С.Камшилін – фотохудожник, С.Буковський – письменник.

Чесно кажучи, ми організатори музею, абсолютно не чекали такої цікавості преси і громадськості! Двічі були зйомочні групи каналу СТБ. Дав розкішний сюжет один з кращих телевізійних журналістів з Інтеру Руслан Ярмолюк, який теж виявився заядлим пошуковцем! Писали «Киевские ведомости», газета «Сегодня», відвідали представники Радіо «Свобода»…

Спершу журналісти не дуже розуміли, що то таке – пошук на місцях боїв. За день відвідавши Музей слідопитів, Національний заповідник, а потім виїхавши до лісу і пройшовшись з міношукачем, взявши участь у розкопках, зовсім по іншому сприймають ціну побачених експонатів…

На чисельні прохання, нам довелося повторити екстрім-прес-тур «Таємниці забутого плацдарму»! Є певні обмеження з транспортом, тож знову потрапили не всі…

Вважаємо, що наш експеримент виявився вдалим. А Володимир Даниленко переповнений планами. Потрібен сучасний міношукач. Треба зробити ремонт, дооформити експозицію… Катастрофічно не вистачає коштів. Сподіваємося лише на власні сили і підтримку патріотів…

Музеєм слідопитів зацікавилися провідні європейські посольства. Змушені їм відмовити – ми не готові до такого рівня прийомів…

-Креативна подача, грамотний піар, розумне співставлення маленького Музею слідопитів і всесвітньовідомого Національного заповідника, неповторний виїзд до лісу, тривожний гул міношукача, екстрім, розкопки – супер! – аналізує відомий журналіст, керівник Студії мистецьких ініціатив Олександр Кочубей, - Щирі люди, абсолютна безкорисливість – я тут буквально відродився! Позбавився депресії, почав знову писати! Я теж хочу провести свій день народження у лісі, з прекрасними людьми Музею слідопитів! Ну, чому наші маленькі сільські і районні музеї не відчувають сучасного ритму! Нудно читають текст екскурсії, затвердженої райкомом партії у семидесятому році… І досі!!! Все ж так просто і цікаво!

І з особистого досвіду. І досі тривають в мережі обговорення нашого з сином Ростиком дня народження (ми народилися в один день!). Ми провели його в Музеї слідопитів, в Нацзаповіднику і в лісі під Гутою Межигірською, з міношукачами. Коли малий припер в школу купу іржавих осколків, хвостовик міни, став авторитетом у класі, у який щойно перейшов. І улюбленим учнем вчительки історії, з якою ніяк не міг знайти спільну мову. Він просто розповів, що коли розривається міна, оті звичайні шматки металу крутяться! І коли потрапляють в тіло солдата, просто рвуть його на шматки. Пацанята, які годинами ганяють в контр-страйки, принишкли. Вони ЗРОЗУМІЛИ! Смерть на війні – жахлива штука… А то була просто купка гострих, іржавих осколків, які нікого не поцілили…

В той день, коли ми вдруге збиралися до Музею слідопитів і лісу, в Києві проходив фестиваль на тему улюбленої комп‘ютерної гри тінейджерів про сталкерів.

Ми з малим поїхали до лісу. Фанати принесли нового міношукача.

Ніхто не говорить про скарби, золото… Шукаємо іржаві залізяки… Слідопити!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», координатор Музею слідопитів
Категорія: Мои статьи | Додав: defaultNick (02.10.2009)
Переглядів: 520 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Наше опитування

Чи цікавитесь Ви історією Другої світової війни, роботою слідопитів?
Всього відповідей: 108

Друзі сайту

Locations of visitors to this page

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017 | Створити безкоштовний сайт на uCoz